Історія Олександра Пінчука – воїна, спортсмена
Чернігів. 27–28 вересня. Всеукраїнські ветеранські змагання "Північний Форпост". Понад 250 учасників, загартованих війною, зібралися, щоб знову боротись, але цього разу — на спортивних аренах. Серед них був і він — ветеран зі Звягеля, Олександр Пінчук 1989 року народження, людина неймовірного духу. Його приклад — це жива, мотивуюча історія про те, як патріотизм, відданість і структурований спорт допомагають перемогти травми, біль та найважчі випробування цивільного життя. Цей текст живий доказ того, що спорт, реабілітація та адаптація є критично важливими інструментами для повернення ветеранів до повноцінного життя. Історія Олександра Пінчука – це історія про вибір, який має надихати всю Україну.
Життєвий шлях Олександра — це свідомий вибір. Народившись у скромному селі Федорівка, він здобув освіту, що завжди була близька до допомоги людям: Бердичівський медичний коледж. Далі: з 2008 по 2011 навчався в Європейському Університеті рівненська філія "менеджмент управління персоналом", з 2016 по 2018 навчання в Переяслав-Хмельницькому Державному Університеті імені Сковороди "фізичне виховання " з 2010 по 2018 робота на підприємстві "Вудпак" Нова Романівна Звягельського району. А паралельно з цим — постійна любов до спорту, яку він врешті-решт перетворив на професію, ставши тренером-викладачем Житомирської дитячо-юнацької школи осіб з інвалідністю з пара-армреслінгу.
На даний час Олександр працює тренером-викладачем Житомирської дитячо-юнацької школи осіб з інвалідністю з пара-армреслінгу, та по сумісництву веде гурток з атлетики та армрестлінгу в Звягельському вищому професійно-технічному училищі.
Але коли ворог став на поріг, сумнівів не було.
24 лютого 2022 року. Попри наявну групу інвалідності з дитинства, яка могла б дати законну підставу не йти на фронт, Олександр добровільно мобілізувався. Він стояв на своєму: "Я переконав, що хочу служити". Так розпочався його військовий шлях у складі 140 батальйону 115 бригади Сил ТрО ЗСУ на посаді санітарного інструктора. Він рятував життя, виконував найважчі завдання, доводячи, що сила духу перемагає будь-які фізичні обмеження.
На жаль, війна не минає безслідно. Погіршення стану здоров'я, проблеми з суглобами та тиском змусили Олександра звільнитися зі служби у 2024 році. Періодичне лікування у стаціонарі стало частиною його нової реальності. А спорт став частиною реабілітації та соціальної адаптації. Це не просто фізичні вправи – це відновлення втраченого відчуття контролю, повернення до соціуму та боротьба з ментальними травмами. Для Олександра спорт це "частина життя, яке хочеться прожити гідно" ним він займається з 2005 року. Зараз активно бере участь у змаганнях. Поїздки фінансує Звягельський відділ сім’ї молоді і спорту в рамках підтримки ветеранського спорту. «Всеукраїнські ветеранські змагання проводяться кожен місяць, по можливості приймаю участь — це цікаво, драйвово, важко, але хто, як не ми, коли, як не зараз? Надіюсь, більше хлопців і дівчат будуть по можливості відновлюватися через спорт», — переконаний Олександр.
Саме тому на "Північному Форпості" він виступив із феноменальним результатом:
- Багатоповторний жим лежачи — 1 місце
- Жим гирі — 1 місце
- Настільний теніс — 2 місце
- Веслування на тренажері — 3 місце
Дві золоті, срібна та бронзова нагороди! Він змагався у чотирьох дисциплінах і в кожній виборов медаль! Це доказ не лише фізичної підготовки, але й залізної дисципліни та неймовірного бажання перемагати.
Спортивні змагання, як "Північний Форпост дають ветеранам те, чого найбільше бракує після фронту – відчуття команди, спілкування з побратимами та мету. «Коли повернувся, було дуже важко призвичаїтися до цивільного життя. Спортивні змагання — це можливість переключитися, поспілкуватись та стати фізично і морально сильнішим», — підкреслює Олександр.
Займається Олександр в Адаптивному клубі ветеранів "Нестримні" (він є його активним членом) тренер Вадим Омельчук. Його мета — потрапити до складу збірної ветеранів України, щоб виступити на "Арнольд Класік Європа". Амбітно? Так! Але для людини, яка, маючи інвалідність, пішла захищати країну, немає нічого неможливого.
Олександр Пінчук — це не лише спортсмен і ветеран, але й активний громадський діяч, який думає про майбутнє всієї нації.
Як голова громадської організації "Фенікс" та член "Нестримних" і "ОССА" (об'єднання солдатсько сержантська асоціація – голова Лукашко Іван), він займається спортивною реабілітацією людей з інвалідністю, ветеранів та їхніх дітей. Його робота — це внесок у відновлення тих, хто віддав Батьківщині найдорожче. Адже для багатьох ветеранів, як і для Олександра, який зіткнувся з погіршенням стану здоров'я після служби, спорт є єдиним ефективним шляхом фізичного відновлення. Регулярні тренування в адаптивних клубах, як-от "Нестримні", – це можливість мінімізувати наслідки травм і хвороб.
Також своїм життєвим шляхом він піднімає важливу та болючу тему — інклюзія та повага.
«Люди повинні вчити дітей правильно поводити себе, коли бачать людину з протезом або на кріслі колісному, оскільки слова деколи ранять більше, ніж кулі... Війна триває, поранених стає все більше, інклюзивність скрізь, якщо людина віддала своє здоров'я, вона має право на доступ до елементарних речей, а не просто для галочки, що воно є».
Це звернення до кожного з нас. Патріотизм — це не лише гучні гасла, це й повага до тих, хто нас захистив. Це щоденна робота над собою, над своєю свідомістю, щоб ветерани, повертаючись, почувалися гідно.
«Хто, як не ми? Коли, як не зараз?», — ці слова Олександра Пінчука стають справжнім гаслом. Він не виключає можливості знову мобілізуватися, якщо це буде потрібно. «Мене виховували українцем. Дякую батькам, які за мене переживають на протязі всього мого життя. Та підтримують у всіх моїх починаннях».
Історія Олександра Пінчука — це історія про вибір. Вибір захищати, вибір боротися, вибір відновлюватися, і вибір жити гідно, незважаючи на обставини. Він, його побратими та увесь ветеранський рух зі Звягеля, який очолює Вадим Омельчук, доводять: ветерани — це не "поранені", це золотий фонд нації, що готовий до нових перемог. Їхній приклад має надихати кожного українця будувати країну, за яку вони воювали. Інвестиція у спорт, реабілітацію та адаптацію ветеранів — це інвестиція у стійкість і майбутнє України.
