Історія Звягельського краю
П’ють небо криниці лелечі,
В них корінь і крона в крилі.
Мої прадревлянські предтечі
з цієї постали землі „.
Ю.Ковальський
Древня і вічно молода земля Новоград-Волинщини.
Мальовничий край, розташований на берегах річки Случ, оспіваний видатними українцями Тарасом Шевченком і Лесею Українкою. У нього своя історія, своя доля, своя гордість.
Район утворений 7 березня 1923 року. Центр – місто Новоград-Волинський , вперше згадується в Іпатіївському літописі за 1257 рік під назвою Возвягель, як місто Галицько-Волинського князівства. У 1937 році район поділяється на Городницький, Ярунський та Новоград –Волинський, у 1958 році район знову було укрупнено.
Площа району – 209,8 тис.га. Він має 110 населених пунктів, середньоспискова чисельність населення – 50 тис. осіб. Протяжність району з півночі на південь – 75 км., із заходу на схід – 62 км.
На сході межує з Червоноармійським, на півночі – з Олевським та Ємільчинським, на заході – зі Славутським районом Хмельницької області та Корецьким, Рокитнянським, Березнівськими районами Рівненської області.
Крайні точки району: на півночі – с.Червона Воля, на півдні – с.Колодянка, на заході – с.Повчине, на сході – с.Вироби.
Район багатий покладами граніту, торфу, піску та глини. На його території знаходяться родовища каоліну, які уже з кінця ХVІІІ століття почав використовувати Городницький фарфоровий завод.
Буремні вітри часу донесли до сьогодення ряд чудових пам’яток, починаючи від стоянок мезоліту до зовсім „ молодих” пам’яток народної архітектури.
Ми запрошуємо вас до хвилюючої подорожі по нашому краю, над яким звучить вічно чарівна мелодія віків. Цей дотик до джерел духовності нашого краю необхідний для становлення прийдешнього.
Історія не минає і не мине - вічно шумітиме хвилями життя для нас, для прийдешніх поколінь.
Вже котрий рік високі зорі
несуть свої свічки тобі
На береги на крутогорі,
На води Случі голубі.
Ю.Ковальський.
Свідки сивої давнини
На північ від Новограда-Волинського, на правому березі Случі, збереглися залишки комплексу археологічних пам’яток національного значення літописного міста Возвягель періоду Х-ХШ ст.
Городище має овальну форму, поруч з ним є місце, де знаходились кладовище (урочище „Церковище”) та церква, яка за легендою „пішла під землю”. До наших часів збереглися залишки земляного валу.
Історичні пракорені Звягельщини розкривають найдавніші пам’ятки археології – стоянки епохи мезоліту біля сіл Мала Цвіля та Вербівка, на берегах Случі.
Самобутню сторінку історії нашого краю розкриває пам’ятка археології біля села Вербівка (колишня Могильня) . Цей курганний могильник із 7 курганів правильної куполоподібної форми виник у Х ст. внаслідок заселення нашого краю східнослов’янськими племенами періоду християнської Русі. Визначено, що за доби пізнього середньовіччя тут розташовувалося кладовище, зокрема , в насипу двох курганів є кам’яні хрести та глиби. На одному з них дублюється вибитий хрест.
Свідченням вічності нашого народу і його невмирущості є пам’ятка сивої давнини - археологічний комплекс Х1-ХШст. національного значення на правому березі Случі в с.Ходурки .
На мальовничій південній околиці села у двох курганних групах, які відповідно нараховують 12 і 11 курганів, знаходиться курганний могильник – сліди перебування слов’янізованих ятвягів. Вчені вважають, що їх переселили на територію сучасної України київські князі у давньоруський час.
П’ють небо криниці лелечі,
В них корінь і крона в крилі.
Мої прадревлянські предтечі
з цієї постали землі „.
Ю.Ковальський
Біля Городниці гордо височіють насадження модрини європейської. Їх вік сягнув за півтора століття. Щовесни одягають зелені шати дуби, ясени, клени, тополі, липи, акації, пишаються своїми смушкатими кронами сосни та ялини.
Вражає своєю красою Городницький парк – пам’ятка садово-паркового мистецтва. Він заснований у 1880 – 1890 роках одночасно з будівництвом Городницького фарфорового заводу. В парку ростуть 42 деревних і 20 чагарникових порід.
Зеленошумним морем розливаються по краю лісові заповідники „Михиївський”, „Сторожівський”, „Сапожинський”, „Кленівський”. До державного природно-заповідного фонду району входять загальнозоологічний заповідник „Казява”, гідрологічний заповідник „Червоновільський”. У них особливий рослинний і тваринний світ, який є нашим багатством і надбанням.
Щороку, як і століття тому, прокидається у срібноросих туманах земля, вітальним поклоном колишуться коралові кетяги калини, перегукуються пташиним переспівом ліси, котить хвилі скеляста Случ.
Мій край – це Мавчине цвітіння,
Твоя, Вітчизно, зернь і скань.
Ю.Ковальський.
Обереги нашої пам’яті
Смерч війни двічі пронісся над нашим краєм – під час оборони і визвольного наступу.
По території нашого району проходила лінія Новоград-Волинського укріпрайону. Свідчення цього – доти і здиблені бетонні брили серед буйної зелені полів, як незагоєні рани, залишки окопів і траншей, у яких і досі знаходять останки воїнів. Вони немов розповідають нащадкам про стійкість і силу духу особового складу 5-ої армії у 1941 році,13- ої і 60-ої армій 1-го Українського фронту в період визвольного наступу .
Партизанською вольницею стали навколишні ліси. В селах району діяло 13 підпільних організацій та груп, створювались і молодіжні групи. На фронтах Великої Вітчизняної війни та у ворожому тилу воювало 16 тисяч мешканців району. 6825 жителів віддали своє життя за честь, свободу і незалежність Вітчизни.
Біля автостради Городниця – Новоград-Волинський у 1974р. споруджено меморіальний комплекс партизанської Слави „Партизанський дуб”. Тут, у безкрайніх лісових масивах, пересікалися шляхи 10-ти партизанських з’єднань, формувалися партизанські загони .
Трагічна сторінка нашого краю - спалені дотла 15 сіл району, 5 сіл спалені частково. На території району зберігається військове кладовище в смт. Городниця та 104 братських і 87 одиночних могил загиблих воїнів та партизанів, а також 5 братських могил жертв фашизму.
Населення району свято зберігає пам’ять про воїнів-земляків та воїнів-визволителів, а світла пам’ять про них повинна стати духовною підмогою для нас на шляху утвердження держави.
Скарбниці нашої пам’яті доносять до нас сув’язь віків і поколінь, наше минуле і сьогодення, втілене у витворах людських рук і розуму.
Завдяки їм відкриваються незвичайні картини та уявлення про побут, будівничу інженерію, культуру та мистецтво наших пращурів, які жили на цій землі і творили нашу історію. До них належить пам’ятка архітектури ХVст.- храм на території православного Свято-Георгіївського ставропігіального монастиря. Гордість церкви – ікона пресвятої Богородиці „Утамуй мої печалі”, подарована паломникам нашого краю у 1904 році в Греції.
З-поміж інших будівель у Городниці віхи історичної пам’яті відкривають пам’ятки народної архітектури - костел святого Антонія, колишня синагога „Бет-Гамедауш”, збудована в кінці Х1Х – на початку ХХст.
Городницьке єврейське кладовище – одне із найстаріших єврейських кладовищ Волині. Останні дослідження виявили на кладовищі добре збережений могильний камінь, датований 1829р., та особливо цікавий, з художньої точки зору, камінь 1841р. Написи, малюнки, а також конфігурації надгробків містять відомості по історії та культурі місцевої єврейської громади, її видатних діячах.
Відгомін минулого і сучасного перекликається в експонатах музею КП „Городницький фарфоровий завод”, який було збудовано в 1762 році. Мовою, що не потребує перекладу, музейна тиша розповідає про життя різних епох, різних поколінь. У виробах заводських умільців – і колишніх, і нинішніх – історія рідної землі, людей, їх побуту, буднів і свят. Вишукане мереживо порцеляни веде стежками часу, відкриває ще не стерті часом таємниці чогось далекого і незбагненного.
Завдяки цим чудовим перлинам буття народу ми маємо змогу відчути далекий відгомін життя багатьох поколінь, живити пам’ять розмаїттям духовних витоків українців.
Хто має пам’ять- не заблудить,
Не одірветься, наче віть .
Ю.Ковальський
Новоград-Волиншина – мальовничий поліський край. Щедрість природи в поєднанні з цікавими пам’ятками історії та культури робить наш край неповторним. Будь-якої пори року він завжди гарний, людяний, гостинний. Хто хоч раз тут побуває, той назавжди залишить частку свого серця і неодмінно повернеться знов.
